Мало в кого викликає сумнів той факт, що наркоманія це велике горе для людини. Вона поневолює і підкоряє, забирає енергію та отупляє, позбавляє мети та духовності. Наркоман — людина нещасна, проте це зовсім не означає, що вона сама повинна шкодувати себе. Людину сильну від слабку відрізняє здатність вірити в себе і боротися за життя. Коли ж наркоман сильно шкодує себе, упокорюється і опускає руки, він починає рух від світу живих у світ мертвих. Невже жаль це так погано? Чому шкодувати наркомана в жодному разі не можна? Поговоримо про це докладніше.

Природа наркоманії

Коли йдеться про наркоманію, важливо відзначити важливий факт: багато наркоманів стають наркоманами не з примусу, не тому, що на них вплинули друзі та знайомі, а тому, що вони самі обирають повільне самогубство. Є й ті, які почали вживати наркотики, щоб життя було веселішим. Їм хотілося все й одразу, і вони це одержують.

Наркотики підпорядковують людину фізично і психічно. Зв’язок між фізичною та психічною залежністю настільки міцний, що, навіть у тому випадку, якщо наркомана “чистять” від наркотику, він все одно береться за старе. Йому комфортно та зручно бути наркоманом, адже наркоман — людина хвора, а хворих треба шкодувати, їх не треба напружувати справами та обов’язками, на них не варто розраховувати. Грубо кажучи, наркоман розуміє, що, як наркоман, він знімає з себе всю відповідальність — не тільки за життя інших людей, а й за своє власне. Парадоксально, але люди слабкі часто свідомо вибирають наркотики, адже так у їхньому житті, з одного боку, з’являється бажаний зміст, а, з іншого боку, причина нічого не робити і нічого не прагнути.

Порочне коло наркоманії – це клубок найскладніших проблем, як фізичного та соціального, так і психологічного та душевного характеру. Чи бачили Ви колись щасливих, успішних наркоманів? Чи бачили Ви, щоб люди, які мають на меті, ставали б наркоманами? Ми вважаємо, що відповідь негативна, і це не дивно: наркоманія — це не просто хвороба, це діагноз. Бачачи наркомана, можна з упевненістю сказати, що ця людина не впевнена в собі, не має роботи, яка б приносила йому радість, не в змозі справлятися з життєвими проблемами.

Наркоманія та жалість

Ще одним парадоксом наркоманії є те, що наркомани завжди шкодують себе. Саме жалість до себе одного разу підштовхує їх на прийом наркотику, саме жалість до себе допомагає шукати виправдання, саме жалість до себе заважає їм вилікуватися. Звісно, ​​такий портрет далеко ще не всіх наркоманів. Є наркомани, які підсідають на голку, тому що це круто і прийнято в компанії, бо всі так роблять і таке інше.

Жаль до себе — велика вада для людини. Жалість не має нічого спільного з такою доброчесністю, як співчуття. Як правило, співчуття спрямоване зовні та пов’язане з бажанням людини допомогти іншому. Людина жаліслива віддає, не беручи нічого натомість. Жалість спрямована всередину. Людина шкодує не когось, а насамперед саму себе. Жаль зовнішня чисто поверхова, далі слів і емоцій вона не йде. Як же жалість приводить людину до наркоманії?

Часто наркоманами стають підлітки. Вважається, що вони потрапляють у лапи до наркотиків під впливом вулиці, проте часто вулиця просто постачальник наркотику, а не причина “підсадки” на голку. Діти щасливі, які виховуються у повних сім’ях, де їм приділяється належна увага, не стають наркоманами. Наркоманами стають ті підлітки, які не відчувають любові та уваги, страждають від розбратів у сім’ї, постійних скандалів батьків. Зовні сім’я може бути благополучною, проте дитина може бути в ній далеко нещасною. Саме нещасна дитина – головна мета для наркотиків.

Якщо дитина нещасна і не вихована на боротьбу, то вона починає шкодувати себе. Жалість трансформується в ненависть до батьків та до себе. Така дитина починає приймати наркотики від того, що їй нема чого робити, але підсвідомо вона хоче, щоб виникла проблема і батьки звернули на неї увагу. Не секрет, що наркомани — це повільні самогубці, і дитина обирає цей шлях, сподіваючись, що батьки покаються і пошкодують його, адже від своєї жалості швидко втомлюєшся. Приблизно той самий механізм працює і з дорослими.

Наркомани та батьки

Незважаючи на те, що більшість наркоманів стають ними у підлітковому віці, приходять лікуватися вже дорослі люди. Як правило, вони приходять з батьками, які готові віддати останні гроші заради лікування своєї дитини. Зрозуміти батьків можна, проте часто саме вони є причиною того, що наркоман не бере себе в руки і не лікується.
Батьки наркомана, особливо якщо вони мають гроші, намагаються оточити його турботою. З запізненням вони розуміють, що “дитині” потрібна увага і любов, і, замість того, щоб вживати негайних заходів, вирішують умовляти і умовляти. Вони наївно вірять, що наркоман схаменеться і кине наркотик. Багато хто вважає, що відвідування наркологічної клініки чи реабілітаційного центру — це “штамп” по всій сім’ї і тому не поспішають до фахівців. Тим часом вони шкодують наркомана, називають його хворим і безпорадним, навіть якщо він виносить з дому цінні речі та гроші.

Часто найближчі люди — найбільша перешкода для лікування, адже наркоман звикає, що (а) він не працює; (б) йому приділяють увагу; (В) від нього нічого не вимагають і при цьому дають гроші. Він розуміє, що, вилікувавшись, він усе втратить, що йому доведеться піти на роботу, брати на себе відповідальність, стає повноправним членом суспільства, адже дорослішати так не хочеться. Такий наркоман, навіть якщо й потрапляє до клініки, йде туди лише для того, щоб показати батькам, що на ньому можна ставити хрест, що його не вилікувати. Звичайно, те саме він хоче довести і собі, адже так совість мучить набагато менше. Подібні “пацієнти” не виліковуються від наркоманії, хоч би якими сучасними методами їх лікували. Вони не бажають бути здоровими. Їм просто зручно бути бідними та нещасними — людьми, у яких мало що є, але від яких мало що й вимагають. Вони не тільки не готові, а й не мають наміру виконувати свою частину роботи з лікування.

Шлях до порятунку

Ні дружини, ні діти, ні батьки не здатні врятувати наркомана. Найкращі лікарі безсилі, якщо людина не хоче вилікуватись. Єдиний шлях до порятунку для наркомана, який не хоче лікуватися, — надовго потрапити в середу, де більшість людей робить все можливе, щоб позбавитися залежності. Потрапивши в таку обстановку, наркоман має високий шанс зрозуміти, що життя без наркотику набагато радісніше і веселіше. Реабілітаційний центр алко- та наркозалежної молоді “Новий шлях” пропонує унікальний метод лікування наркоманів через ресоціалізацію. Наркоман живе у центрі повноцінним життям: спить, їсть, працює, спілкується, дивиться фільми. Він відволікається від наркотику за допомогою наполегливої ​​праці та глибокої молитви. Шлях до повного позбавлення від наркотику довгий, проте він є. Звертайтеся до центру відновлення та встаньте на Ваш шлях до порятунку вже сьогодні.